Практичний психолог:

Руда Катерина Олекандрівна

ЕКСПРЕС-КУРС: "Психологічні хвилинки: мета, завдання, механізм дій"

Блог психолога: psychologist-katyaruda.blogspot.com

Консультація для батьків старших груп

«Шкільна тривожність та передумови її виникнення у дітей»

          Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю.

          Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

          Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.

          Причини розвитку тривожності у дітей:

- відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки;

 - відкидання і ворожість, що демонструються дорослими;

- дитина, як дзеркало, відображає батьківські тривоги;

- до дитини пред'являються завищені вимоги;

- авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною;

- негнучка, догматична система виховання;

- несприятливі мікросоціальної та побутові умови;

- протиріччя між високими домаганнями, викликаними захвалюванням, і реальними можливостями дітей.

          Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримуватись вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах проявити будь-яку ініціативу.

          За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні риси дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні риси. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

          Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині. Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо. Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєї дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя. Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина починає хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується. Тривога часто є результатом суперечливих вимог до дитини з боку однаково близьких їй людей. Тому ні в якому разі не можна маніпулювати дітьми, перетягаючи їх, як канат, то в одну, то в іншу сторону. Дорослий, котрий по-справжньому уболіває за дитину, не стане агресивно відкидати думку іншого значимого дорослого, до якого дитина також прислухається. Ні в якому разі не можна ставити маленьку людину перед необхідністю вибору: "Кого більше любиш - тата чи маму?". Коли дитина приходить до школи, у її оточенні з'являється, крім батьків, учитель, авторитет якого, зазвичай, дуже високий. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного. Чим вищим є авторитет дорослих в очах дитини, тим більша відповідальність за її емоційне благополуччя лежить на них. Дорослий повинен і сам бути несуперечливим у своїх вчинках і діях. Якщо сьогоднішніми рішеннями ми закреслюємо те, що проголосили вчора, це потрібно чесно пояснити дитині. Чесність і щирість дорослих - одна з найважливіших основ емоційного благополуччя дитини. Часом уявлення про бажані якості дитини виявляються настільки привабливими, що затьмарюють очі дорослих і ніяк не співвідносяться з реальними можливостями. Перш ніж наполягати на чому-небудь, уважно придивіться до дитини: ви напевно побачите те, що для неї по-справжньому цікаво, відгукніться на її перші спроби знайти щось для душі. Ви позбавите її від тривожної необхідності поєднати те, що подобається вам, з тим, що подобається їй самій. Для цього необхідно дитині довіряти. Якщо дитина живе серед тих, хто їй довіряє, вона спокійна, впевнена, вміє правильно оцінити себе. Недовіра часто породжує непевність, внутрішню боротьбу, тривогу. Щоб дитина була впевнена у собі, щоб через будь-яку дрібницю не впадала у паніку, за нею завжди повинно залишатися право на власний вчинок, на нагороду чи розплату за нього. Дуже важливо, щоб дитина зберегла щирі і глибокі контакти з кимось з дорослих, але цей контакт не для контролю, а для своєчасної допомоги, не для втручання в справи дитини, а для емоційної підтримки. Важливо пам'ятати: чим більше сфер спілкування у дитини, тим більше шансів, що хоча б в одній з них вона знайде підтримку. Без особливої потреби не обмежуйте коло спілкування ваших дітей.

          Безумовне прийняття дитини забезпечує її емоційне благополуччя. Безумовне - значить без всяких умов. Ні оцінки, ні досягнення дітей не повинні розглядатися як основна цінність: Докоряючи дитині за лінь і неуспішність, не забудьте сказати, що впевнені в її можливостях, що цінуєте її як людину і тим більше засмучені ситуацією, що виникла. Дитина повинна знати: вона гарна, любима і буде такою завжди..

          Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним. Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших. У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей. Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили.

          Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

          Причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.

Консультація для батьків старших груп

«Я – першокласник. Чи кожна дитина готова  в шість років сісти за парту?»

«ВАША ВЛАСНА ПОВЕДІНКА – НАЙВИРАЗНІША РІЧ. ВИ ДУМАЄТЕ, ЩО ВИХОВУЄТЕ ДИТИНУ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ З НЕЮ РОЗМОВЛЯЄТЕ ЧИ НАКАЗУЄТЕ ЇЇ. ВИ ВИХОВУЄТЕ ЇЇ КОЖНУ МИТЬ ВАШОГО ЖИТТЯ, НАВІТЬ ТОДІ, КОЛИ ВАС НЕМА ВДОМА»

А.С. Макаренко

          Бувають у житті людини моменти, які порушують звичайний перебіг подій. Серед них – початок навчання в школі. Діти йдуть до школи з шести років, а це, звичайно, багато що міняє – і для сім’ї, і для школи. Школа, ранець, форма, клас – усе це вносить і в побут, і в буття не тільки дитини, але й усієї родини принципову новизну. Адже саме від батьків залежить чи розвинеться у дитини бажання йти до школи, залучатись до спільної діяльності з учителем.

          Період 5–6 років – старший дошкільний вік. Він є дуже важливим у розвитку пізнавальної, інтелектуальної та особистісної сфери дитини. Його можна назвати базовим віком, коли закладається до 90% усіх рис особистості дитини. У цьому віці дитина вбирає всю пізнавальну інформацію. Наукою доведено, що в цьому віці людина запам’ятовує стільки інформації, скільки вона не запам’ятає потім ніколи в житті.

          Провідна діяльність у цей період – гра. Характер гри змінюється разом з розвитком дитини. Спостерігаючи, як дитина грає, про неї можна багато дізнатися.

          Слід звернути увагу й на загальний розвиток особистості. До кінця дошкільного віку дитина має знати в якій країні, у якому населеному пункті вона живе. Мати навички самообслуговування (самостійно вдягатися, прибирати тарілки зі столу і т.п.). Дитина повинна знати, що найближчим часом стане школярем і її вчинки, поведінку оцінюватиме не лише вона сама («Я хороша»), але й навколишні.

          Щодо бажання вчитися, стати школярем, то воно з’являється у більшості дітей під впливом дорослих. Дитина відчуває, що їй уже мало тільки гратися, вона уже доросліша і школа відкриє для неї можливість виявити свою дорослість.

          Допомогти дитині стати учнем маємо ми – дорослі. Маємо і можемо, якщо об’єднаємо зусилля

Поради батькам першокласників

1. Радійте Вашій дитині!

2. Розмовляйте з дитиною спокійним голосом. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже вона вчиться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина буде говорити так, як Ви. Малюк успішніше засвоює мову тоді, коли дорослі слухають його, спілкуються, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

3. Щодня читайте дитині. Розучуйте скоромовки, чистомовки.

4. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного спілкування поза сім'єю. Від рівня раннього мовленнєвого розвитку залежить подальший процес росту дитини в школі.

5. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

6. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси. Поважайте її неповторність.

7. Розвивайте основні лінії дошкільного дитинства — вміння слухати, бачити, відчувати.

8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м'язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно вчи-ти малюка вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення. Навчіть дитину зав’язувати та розв’язувати вузлики.

9. Забезпечуйте можливості та умови для повноцінної гри. Гра — це провідна діяльність дошкільника. Л.С. Виготський відзначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання у школі».

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб вона механічно лічила до 100 і більше. Нехай рахує до 10-20, але особливо важливо розуміти і знати, з яких чисел складається 5 , а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного мислення, розуміння основ математики, а не механічного запам’ятовування.

11. Працюйте над розвитком пам'яті малюка, його уваги, мислення. Для цього пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях.

12. Запровадьте в сім'ї єдиний режим і дотримуйтеся його ви¬конання (обов'язково всі члени родини).

13. Дитина повинна мати певне доручення і відповідати за його виконання.

14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку малюка є спільність вимог до нього з боку всіх членів родини.

Рекомендації психолога для батьків першокласників

•Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.

• Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.

• Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

• Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння учбовими навиками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

• Підтримаєте дитину в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна його похвалити.

• Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.

• Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

• Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

ДЛЯ БАТЬКІВ ПЕРШОКЛАСНИКА

1. Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: "який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд".
2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
4. Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".
5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.
9. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

Консультація для батьків середньої логопедичної  групи

«Затримка мовленнєвого розвитку дитини»

          Затримка розвитку мовлення може бути викликана багатьма факторами, пов'язаними зі здоров'ям і оточенням дитини. Часто це пов'язано з проблемами зі слухом. Багато батьків не розуміють, що в дитини є певні порушення слуху, поки не помітять затримку розвитку мовлення. В інших випадках інфекції або накопичення рідини у вушному каналі можуть призводити до тимчасового погіршення слуху, і дитина чує всі навколишні звуки приглушено. Усунувши проблеми зі слухом, ви допоможете дитині розвинути мовлення.

          У багатьох випадках дитина просто не зацікавлена в тому, щоб говорити, чи не відчуває в цьому потреби. Якщо вона успішно спілкується за допомогою жестів або кивків голови, то не докладає додаткових зусиль, щоб почати говорити. Молодші діти в сім'ї часто починають говорити пізніше, ніж старші. Старші брати чи сестри добре розуміють їх знаки, тому їм комфортно й без навичок розмовного мовлення.

          В окремих випадках затримка мовлення може бути ознакою порушень розумового, соціального чи емоційного розвитку. Тому важливо, щоб дитина перебувала під наглядом лікаря, щоб визначити прогалини в розвитку.

          Якою б не була причина, є прості способи допомогти такій дитині розвинути мовлення. Це прості заняття, якими батьки можуть займатися з дитиною вдома. Використовуйте їх по черзі. Якщо той чи інший метод працює, продовжуйте його використовувати й додавайте нові методи. Якщо протягом декількох тижнів метод не приносить результату, спробуйте щось інше, але не тисніть на дитину. Використовуйте позитивне підкріплення й завжди хваліть дитину за її зусилля в оволодінні мовленням.

Читайте книги разом з дитиною

          Читання разом з дитиною корисне для неї незалежно від віку й від того, чи страждає вона від будь-яких розладів чи затримок розвитку. Немовлята й дошкільнята, імовірно, не будуть довго затримувати увагу на кожній сторінці. Вони можуть навіть підштовхувати вас до того, щоб ви швидше перегорнули сторінку. На даному етапі ваше завдання - не прочитати разом з дитиною всю книгу, а прищепити їй інтерес до читання та спонукати її до того, щоб вона повідомляла про те, що відбувається. Якщо дитина показує пальцем на картинку, називайте, що на ній намальовано: «М'яч! Ти знайшов м'яч » або « Корова, му-у-у». Не змушуйте дитину читати, якщо вона не хоче, але в неї під рукою завжди повинні бути книги з картинками.

Співайте

          Пісні викликають спогади про події та пов'язані з ними емоції. Згадайте якусь пісню зі свого дитинства - і ви відразу ж згадаєте картини тих часів. Є багато розвивальних дитячих пісеньок, у яких називаються частини тіла, назви тварин і т. ін. Співайте їх разом з дитиною - це допоможе їй запам'ятати нові слова. Наприклад, коли ви співаєте пісеньку про частини тіла, торкайтеся рукою до голови, носа, рук і т. ін. Потім запропонуйте дитині показати, де знаходиться голова або рука. Заохочуйте дитину, але спочатку попросіть її повторити слова, які вона щойно почула в пісеньці.

          Можна вмикати дитині пісеньки на компакт-диску або на відео, але найкраще, якщо ви самі будете співати їй. Дитині неважливо, наскільки високі ваші вокальні дані - вона гідно оцінить те, що ви приділяєте їй час, і краще запам'ятає слова.

Розповідайте дитині, що ви робите

          Називайте дитині всі свої дії: «Мама готує обід», «Мама їсть червоне яблуко, воно соковите та смачне». Можна також говорити дитині про те, що робить вона: «Ой, ти впала», «Ти купаєшся» й т. ін.

          Подібні розмови з дитиною повинні відбуватися природно й невимушено. Вам не обов'язково весь день говорити дитині, що ви робите. Якщо дитина грається, не варто її відволікати. Ця стратегія спрямована на те, щоб дати їй більше інформації про слова й назви предметів і дій. Якщо ви сумніваєтеся, дозвольте дитині взяти ініціативу у свої руки. Якщо вона захоплена іграшкою - не заважайте їй, просто поговоріть разом про неї.

Установлюйте «слово дня»

          Виберіть будь-яке слово й часто повторюйте його протягом дня (зрозуміло, у контексті). Для цього найкраще підходять короткі прості слова або імена (наприклад: «вода», «м'яч», «кіт» або імена членів сім'ї). Коли ви вимовляєте слово, повторіть його кілька разів і утримуйте зоровий контакт з дитиною під час розмови.

          М'яко мотивуйте дитину повторювати вивчені слова. Наприклад, якщо ви тримаєте м'яч, а дитина просить дати м'яч їй, вдавайте, що ви її не розумієте. Це змусить її заговорити. Якщо протягом хвилини дитина не назве слово або засмутиться, віддайте їй м'яч і дозвольте гратися далі.

Збирайте пазли

          Пазли, головоломки та стратегічні ігри вчать дитину вирішувати задачі. Самі по собі пазли не сприяють розвитку мовлення, але вони змушують мозок працювати по-іншому.

          Збираючи пазл, розмовляйте з дитиною й міркуйте вголос: «Цей елемент сюди не підходить, напевно, треба його повернути». Якщо в малюнку на пазлі є літери, слова чи зображення тварин або предметів, називайте їх, коли зберете картинку.

Імітуйте звуки тварин

          Звуки природи часто є першим кроком до оволодіння мовленням. Багато дітей говорять «му», «гав», «няв», перш ніж вимовляють перші слова («мама», «тато» й т. ін.). Також вони імітують звуки автомобіля, поїзда й т. ін.

          Якщо дитині потрібен час, щоб почати говорити, почніть зі звуків природи. Читайте дитині книги про тварин. Якщо у вас є домашня тварина, повторюйте звуки за нею й запропонуйте дитині зробити те ж саме. При можливості відвідайте з дитиною зоопарк - там ви зможете побачити більше тварин і почути їх звуки.

Мотивуйте дитину гратися з дітьми, які добре розмовляють

          Іноді діти краще вчаться у своїх однолітків. Саме тому багато дітей із затримкою мовлення починають говорити, коли йдуть до дитячого садка або до школи. Якщо у вас є знайомі, у яких є діти того ж віку, що й ваша дитина, ходіть разом на дитячий майданчик. Якщо в дитини є старший брат або сестра, мотивуйте їх гратися з молодшим братом.

Ставте дитині запитання, які передбачають розгорнуті відповіді

          Багато дітей із затримкою мовлення спілкуються кивками або хитанням голови. Вони зрозуміли, що цього достатньо, щоб відповідати на запитання й задовольнити свої потреби. Іноді батькам доводиться показувати дитині кілька предметів, а вона кивком або погойдуванням голови дає зрозуміти, що саме їй потрібно. Замість цього попросіть її назвати хоча б перші кілька звуків назви предмета, який їй потрібен.

          Рано чи пізно більшість дітей починають говорити й наздоганяють своїх однолітків у розвитку мовлення. Якщо до півтора року ваша дитина взагалі не говорить, проконсультуйтеся з логопедом.

Причини затримки психічного розвитку у дітей.

          Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:

-         несприятливі умови виховання;

-         спадкова схильність;

-         довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

-   порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

-         ускладнені пологи.

          Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.

          Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас.

          Не сподівайтеся, що затримка психічного розвитку (ЗПР) мине сама по собі, або що ви, доклавши зусиль, зможете швидко подолати це відставання. Важливо не забувати: кожна дитина, хвора чи здорова, - індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості.

Розвиваючи дитину із ЗПР, Сак Т.В., Марчук Т.Ф., Прохоренко Л.І. рекомендують скористатися такими порадами.

-         Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю

її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

-         Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу.

Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.

     - Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.

- Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.

          Формуванню в дітей із ЗПР пізнавальної сфери, початок якого припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Вище зазначені науковці пропонують ряд рекомендацій, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР.

Як формувати мовлення.

          Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.

          Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.

Вчимося розглядати сюжетні малюнки.

          Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.

Як формувати знання про довкілля.

          Предмети, які сприймаються, мають позначатися словом, водночас слово завжди має підкріплюватися чуттєвим досвідом. Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домогтися зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Розвиток пізнавальної діяльності.

          У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам'ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.

          Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом. Важливо вчити дитину виділяти та вміти пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати їх у практичній діяльності.

          Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. З цією метою можна застосовувати такі вправи: позначати лівий верхній кут аркуша однією умовною позначкою, нижній – другою, середину – третьою; поділити аркуш на певну кількість частин і виконати за словесною інструкцією малюнок у кожній із цих частин. З цією ж метою даються завдання на штрихування зображень предметів або геометричних фігур, малювання смужок: зліва – направо, знизу – вгору, похило. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками, стає розгорнутішим.

Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?»

          Притаманне дітям із ЗПР відставання в інтелектуальному розвитку, складність вироблення навичок – все це гальмує формування вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Ще до школи слід почати навчати дитину працювати за зразком, інструкцією. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання.

          Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Отже, активно тренуються саме ті функції, які в дітей даного контингенту відстають і потребують уважної корекції. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, які в дітей із ЗПР дещо недосконалі, незграбні, а й на інші функції, зокрема, мовлення. Відомо, що між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв'язок, і через це розвиток одного сприятливо позначається на розвиток іншого.

          Батьки повинні підтримувати дитину, формувати у неї позитивну мотивацію. Тому, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу.

Консультація для батьків

«Як проводити час вдома»

Як перетворити карантин у корисне дозвілля? Варіантів провести корисно та цікаво дозвілля – безліч. Це не значить, що його потрібно провести з гаджетами або перед телевізором. Є безліч занять, які сподобаються вашій дитині й будуть для неї корисними. Відволікти дитину від телефону – не легка справа, але реальна. Якщо дитині запропонувати цікаві альтернативні ігри, вона неодмінно погодиться провести час граючись з вами, ніж сидітиме в гаджеті.

Ідеї для проведення корисного дозвілля з дітьми:

•        Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Лото, «ходилки-бродилки з кубиком»,  пазли  будуть  цікаві для діте .

•        Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей.

А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

•        Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво,  для вас - хоч і невелика, а все ж допомога. А головне дитина буде зайнята. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.

•        Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

Кожним мамі та татові корисно задавати собі одне запитання: «Коли моя дитина підросте і буде згадувати своє дитинство, що вона буде пам’ятати?» Відповідаючи на це запитання кожен повинен зрозуміти, чи правильно дитина проводить своє дозвілля. Зрозуміло, що батьки, які прийшли з роботи, не завжди можуть активно проводити з дитиною час. І телефон для батьків інколи є рятівним. Але пам’ятайте, що діти дуже швидко виростають. Тому шукайте скрізь балансу – аби був час і для себе, і для дитини.

Крім класичних способів проведення часу з дітьми, як-от читання книг, перегляд мультиків і дитячих фільмів, прогулянок на вулиці, у нас є доступ до різноманітних ігор. Дитина може гратись як з дорослими, так і сама, за умови, якщо перший раз про це заняття вона дізналась разом з батьками.

ІГРИ НА КУХНІ. Можна малювати фарбами по крупі, ховати невеликі іграшки й знаходити їх, викладати аплікацію та придумувати до неї історію. Також гратися з тістом: ліпити фігурки, випікати, розфарбовувати.

СЮЖЕТНО-РОЛЬОВІ ІГРИ, або ігри, що розвиваються за сюжетом, її учасники беруть на себе певну роль. Тут додатково можна використовувати іграшки, конструктор тощо.

ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ІГРИ. Театр може бути як ляльковим, тіньовим, так і драматичним. Вибираєте ви.

РУХЛИВІ ІГРИ. Під час таких занять можна обіграти всі речі, які є вдома. Наприклад, стілець – оббігати, на нього можна залазити, його штовхати, піднімати тощо.

КІНЕЗІОЛОГІЧНА ЗАРЯДКА. Спробуйте з дітьми вивчити кілька вправ такої зарядки, вони розвивають взаємодію між півкулями мозку.

І головне. Любіть своїх дітей сьогодні! Вони більше ніколи не будуть такими, як тепер. Бо дитинство минає дуже швидко. Нехай у ваших дітей воно буде щасливим!

Консультація для баатьків дошкільників «Права дитини»

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить,

але в наших силах зробити їх хорошими

через правильне виховання. 

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку своїх дітей.Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.                           

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад. 
Якщо:
•   Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
•   Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
•   Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
•   Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
•   Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
•   Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
•   Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
•   Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
•   Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
•   Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов  у цьому світі.

  Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. Повноцінний та дієвий захист прав дитини є обов’язком держави.

Основним міжнародним документом, який регулює відповідне питання є Конвенція про права дитини від 20.11.89. В українському законодавства основними правовими документи з цього питання є – Конституція України, Сімейний кодекс України (далі – СК України), Закон України «Про охорону дитинства», Цивільний кодекс України (далі – ЦК України).

Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:

– право на життя;

– право на охорону здоров’я і безоплатну кваліфіковану медичну допомогу;

– право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;

– право на ім’я та громадянство;

– право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;

– право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;

– право на свободу совісті та релігійних переконань;

– право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);

– право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);

– право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);

– право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та право на піклування батьків;

– право на освіту;

– право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);

– право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;

– право на об’єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).  

Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і допомозі.

Які права дитини передбачені законодавством в сфері сімейного життя?

Окрім загального права на проживання в сім’ї, для дитини передбачені й інші права у сфері сімейного життя.

Статтею 150 СК України передбачені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, яким відповідають певні права дитини. Виходячи з цих законодавчих приписів, дитина має право на піклування з боку батьків про її здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток, на забезпечення батьками здобуття нею повної загальної середньої освіти, підготовку її до самостійного життя, повагу. Батькам заборонено здійснювати будь-які види експлуатації дитини, застосовувати фізичні покарання та інші види покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 153 СК України дитина має право на безперешкодне спілкування з батьками (це право може бути обмежене у деяких випадках, передбачених законом). Схожі норми передбачені й у ст.ст. 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в тому числі дитина, батьки якої проживають у різних державах. Крім того, дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров’ю.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Дитина ж, яка досягла 10 років, має право визначати місце свого проживання спільно з батьками. Дитина, якій виповнилося 14 років, взагалі може самостійно визначати де їй проживати у випадку, якщо її батьки проживають окремо (ст. 160 СК України, ст. 29 ЦК України).

Сімейним кодексом України закріплено загальне правило, згідно з яким дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками чи іншими членами сім’ї, а також будь-якими посадовими особами з приводу питань, що стосуються її особисто або її сім’ї. Незалежно від свого віку, кожна дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні будь-яких спорів як між її батьками, так і між іншими особами з питань, що стосуються її виховання, місця проживання і т.п. (ст. 171 СК України).

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

• Пам’ятати що дитина — це окрема особистість, яка має свої власні почут­тя, бажання, думки,  потреби,  які потрібно поважати.
• Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона знає телефони
  101,102,103,104, імена та телефони близьких родичів, сусідів.
• Навчити її казати «НІ», навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.
• Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та
  до інших людей,
• Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною
  своїми почуттями і думками.
• Пам’ятати про її вік та про те, що во­на має особисті особливості..
• Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для
  неї доступними.
• Залучати дитину до створення сімейних правил.